Свято м’ятного чаю
В віднірок спальний до Крота
Прорила зверху Миша лаз,
В кутку, де згусла темнота,
Звірка узріти спромоглась.
Агов! Сусідоньку, не спи!
Святки проспиш у самоті!
Гляди, відсиріють гриби
Й варення скисне, що тоді?!
Розчумався в постелі Кріт,
Спросоння не знаходив слів,
Коли ж пригледівся як слід,
Розмову з гостею завів:
– Ти кажеш, Новий рік минув?
А снігу до сих пір нема?
Я тут ще з осені заснув,
Хоч сиро й зимно, та дарма.
Заходь, загрію м’ятний чай,
Варення теж не скисло, ні!
– За безлад, звісно, вибачай!
Грибки смакують і мені…
Хоч зверху зимна ще пора.
Степліло в обійсті Крота –
Де свято щирості й добра,
Відступить холоду біда,