Лунала сповідь...
Лунала сповідь, стих живий оркестр,
Луною розійшлись уривки фраз...
Не актуальні більш ні черги, ні реєстри,
Бо кожне слово - це останній раз...
То пошепки провадять, то - гучніше,
Оголені до щирості слова
По нерву розтинають плесо тиші,
А з розтину вся правда ожива...
І жодного у центрі, всі - у ряд...
Думки червиві часом проскановані,
І кожний не підсудний і не кат,
А погляд в більшості принишклий і прихований.
Не всім слова знайомі, що звучать...
Здивований сусідством - кожний другий...
І всякому хотілось би кричать!
Але німим доводиться лиш чути...
м. Київ, 17.11.2020 р.
