Два переспіви з Бальмонта
Критикам
Я не прагну мудрості з глибини віків.
Настрою миттєвості – зміст моїх віршів.
Кожна з тих миттєвостей – це мої світи
сповнені відвертого серця простоти.
Не сваріться мудрії: що до мене вам?
Я, хмаринка сонячна, дощ несу полям...
Вільно в небі синьому, бачите – пливу...
Кличу в небо мрійників. Вас я не зову!
Атлантида
Я ласкав її, аж доки місяць не згас,
цілував її губи і плечі.
На зорі вона прошепотіла: «Вже час.
Не сумуй, повертайся під вечір…»
І години пройшли, я всім серцем чекав –
знову хвиля русалку колише.
Та обличчя не те, що в ночі цілував,
інші очі і посмішка інша…
Я її відштовхнув і, в насмішку, мені
заспівала: «Зарáджу я в горі:
є багато прекрасного на глибинні –
безліч дів, безліч мушель у морі.
Хто нам серце віддав, слухав наші пісні,
не позбудеться мрій дивовижних.
Ми – з глибокого дна, у містах, що на дні,
безліч дів, безліч ракушок ніжних…»
