Десь за обрієм хмарним...
з рубрики / циклу «ЕТЮДИ, КАРТИНКИ»
Смутку дивом примарним
Заясніло небес сіре тло.
У бездонній глибіні
Згуслі марева пінні
Нахолоджують сонця тепло.
Сонця сонного спалах
Між сніжинок підталих
Стиха сіється в досвітки сну.
З ним зіллюся думками,
Осягнувши ковтками.
Каву ночі тремку запашну.
Мить відчую духмяну
І гадати не стану,
Що було, що в прийдешнє зійшло.
Бо в захмарнім узвишші
Дивним спалахом тиші
Ллється хвилями сонця тепло.
