Казочка про весняні гостинці

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

– О! Бачу, знов зібралися без мене! –

Просунула цікавий ніс лисиця

У весняну нору до їжака,

– Моє життя без снідання нужденне,

Тому в норі весною не сидиться,

Здається й постіль з голоду мулька.

– Заходь, на чай! – гукав їжак з-за столу,

– Бач, ось і заєць завітав у гості,

Приніс ірисок! Вже й окріп поспів!

Лисиця очі втупила додолу:

– Чай не наситить, лиш зігріє кості,

Іриски ж дуже липнуть до зубів.

До хом’яка на пиріжки з грибами,

Я йду зрання, бо з нірки десь тут близько

Пахтіли так, аж пробирала млість.

Озвався заєць, плямкнувши губами,

Липучу розгризаючи іриску:

– Як спік хом’як, то дуже скоро з’їсть.

З тих слів лисиця налякалась трохи,

Притьмом до нірки хом’яка майнула

Й жаліла вже, отямившись від сну,

Що випити чайку не мала змоги

І між зубів ірисок не сипнула,

Надіючись на випічку грибну.

Між лап торішнє листя шелестіло,

Як навпрошки спішила між дубами,

Принюхувалась, стишуючи біг.

Та ось і нірка – смачно запахтіло!

Хом’як і справді пиріжки з грибами

Доїв і знову на гостинці пік.