Знеможена і горда
Туман густів, неначе був супроти,
в обійми сиві мовчки загортав.
Моя земля стенала од скорботи
та не такою ще недавно її знав.
Моя земля, яку схолóдив чужий вітер,
забута Богом, бо сама зреклась.
Із пам`яті роки останні я би витер,
відав би все, аби в жалобу не вдяглась.
Аби лиш встóяла, не впала на коліна,
аби лиш возз`єднаналась у синах,
моя знеможена і горда Україна,
благую вість прошу для тебе в молитвах.
А ворон чорний над степами знову кряче,
у зграї хижі межі повбирав.
Лиш марно - серце у землі гаряче,
через терпіння порятунок Бог їй дав.
Львів, 08.04.2021