Безкриле гусеня
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
У тундрі дикій біля озера малого
У зграї гуси плавали й літали,
Там вивести гусяток мали змогу
І до оперення їх літом доглядали,
Малі зростали на воді потроху,
Крильми в пушку ще вчились лопотіти,
Бо до польоту в вирію дорогу
Повинні мати сильні крила діти.
Та з літніх виводків усіх якогось разу
Одне гусятко в рості забарилось,
Не стачило змужніти йому часу,
На крильцях до пуття не оперилось.
Вже зграї в теплий край летіти треба,
Бо дальня путь, нема коли баритись.
І мати часто поглядала в небо –
Закону зграї мусила коритись.
* * *
Злетіла гуска в небо якось вранці
Гукнула, залишаючи дитину:
– Не вір тому, хто у рудій кухлянці,
До Кутха краще йди в тяжку годину.
В воді лишилось гусеня самотнє –
Літати не могло, хоч як хотіло,
Із дна живилось, не було голодне,
Хоч за гусьми тривожно пискотіло.
Як озеро сніжком запорошилось,
На пискіт до води прийшла лисиця.
– Маля безкриле! Ти одне лишилось?
В воді зимою жити не годиться!
Іди зі мною, я тебе догляну,
Живу он там, неподалік, на суші
Для двох зимою полювати стану,
А дім затишний захистить від стужі.
Мале пташа вже й підпливати стало
З глибинних місць до бережка потроху,
Та про руду кухлянку пригадало –
З відльоту мами гуски засторогу.
Тож шаснуло від берега поспішно
На глибину, поки лисиця щезне.
Услід йому руда гукнула злісно:
– Впіймаю й з’їм, коли вода замерзне.
Вже гусеняті холоди завзяті
В воді студили лапки знову й знову,
Тож як озерце стало підмерзати,
Про Кутха пригадало настанову.
Чаїлося, не пискотіло гірко,
Вночі ж, як сніг став воду засівати,
Чум Кутха відшукало на підгірку,
Й до нього попросилось зимувати.
* * *
Жалілося: – Я гусеня безкриле,
Не здатне жити на воді в негоду…
А Кутх казав: – Ти наберешся сили,
І станеш птахом, здатним до польоту.
Та й зажили, у тісноті – не в горі,
Як озеро до дна заледеніло,
Рибалив Кутх на двох зимою в морі,
І гусеня в добрі росло, мужніло.
У злагоді зимою не журились
Аж до весни, коли тепліти стало.
Колись слабенькі крила оперились,
Гусак на них літав круг чуму вдало.
Коли ж весною з хмарного ще неба
Почулось ґелґотання над землею,
Зміцнила крила вроджена потреба
Зі зграєю з’єднатися своєю.
Вже сильним птахом, здатним до польоту,
У мить прощання з Кутхом сумовиту
Від чуму злинув на озерну воду,
Щоб свою матір в зграї там зустріти.
* * *
Людино! Й ти не встигла оперитись,
А біди насідають знову й знову?
Не треба марно плакати й журитись,
Згадай лиш материнську настанову.
І щирість теж навчися розпізнати:
Вір не тому, хто з’їсти жде нагоду,
Довірся тим, хто зміг переконати
Змужніти, стати здатним до польоту.
_
Ітельмени (тепер десь біля 2000-2500 осіб) - живуть на західному узбережжі Камчатки, в Корякському автономному окрузі. Вчені довели, що найближчі родинні корені у ітельменів Камчатки з індіанцями племені Тлінкіти, що проживають на Алясці. У обох племен загальний Бог – ворон Кутх – творець землі і всього живого на ній. Також у ітельменів багато спільного й з іншим знаменитим індійським плем`ям Навахо.
Образ життя стародавніх ітельменів знаходився в повній гармонії з природою півострова, що відзначався надлишком риби, тварин і багатою рослинністю. Головним заняттям була риболовля. Полювання на суші і на морі, збиральництво теж відігравали важливу роль в їх життєдіяльності. Широко відомий дослідник і мандрівник Леонард Мері відзначав, що важко знайти інший народ, який би так само широко використовував дикорослі трави і коріння - для їжі, в лікувальних цілях, для в`язання сіток, плетіння циновок. Напевне тому, до приходу росіян на Камчатку ітельмени були чисельним народом, відрізнялися відмінним здоров`ям і жили до70-80 років, що є великим показником для північних і далекосхідних народів.
Змішане населення, як і власне ітельменів, називають камчадалами. Процес асиміляції вів до постійного зменшення чисельності корінного населення. Якщо в 1738 році на Камчатці жило 8, 5 тисячі ітельменів, то в 1970 - 1, 3 тисяч.
У фольклорі ітельменів широко відомий цикл оповідок з воронячим персонажем. Це своєрідні ітельменські казки: в кожній з них бере участь Кутх (ворон) або члени його сім`ї. Кутх постає як деміург (творець), творець Камчатки і в той же час як трикстер – шахрай, ошуканець, жартівник, перевертень, що несе в собі добро і зло, мудрість і дурість. У казках він часто потрапляє в непорядні ситуації, які іноді приводять його до загибелі. Роздвоєння образу Кутха відбулося досить давно, в міфологічній свідомості обидва образи існують паралельно. Як і у сусідів – коряків та чукчів, в фольклорі ітельменів присутні тварини, нерідко в якості племені (наприклад з «мишачим народом» в деяких казках Кутх вступає в конфлікти або різного роду угоди).
В казці «Безкриле гусеня» на відміну від лисиці «в рудій кухлянці» Кутх має позитивну роль, виступає зразком щирості, честі і добропорядності. Він не тільки не скористався безпомічним станом «безкрилого», а й допоміг йому, переконав знайти в собі мужність оперитися, зростити в собі здатність літати.
