15.04.2021 06:04
for all
140 views
    
rating 5 | 5 usr.
 © Тетяна Чорновіл

Безкриле гусеня

Безкриле гусеня Український віршований варіант ітельменської казки

У тундрі дикій біля озера малого

У зграї гуси плавали й літали,

Там вивести гусяток мали змогу

І до оперення їх літом доглядали,


Малі зростали на воді потроху,

Крильми в пушку ще вчились лопотіти,

Бо до польоту в вирію дорогу

Повинні мати сильні крила діти.


Та з літніх виводків усіх якогось разу

Одне гусятко в рості забарилось,

Не стачило змужніти йому часу,

На крильцях до пуття не оперилось.


Вже зграї в теплий край летіти треба,

Бо дальня путь, нема коли баритись.

І мати часто поглядала в небо –

Закону зграї мусила коритись.


* * *

Злетіла гуска в небо якось вранці

Гукнула, залишаючи дитину:

– Не вір тому, хто у рудій кухлянці,

До Кутха краще йди в тяжку годину.


В воді лишилось гусеня самотнє –

Літати не могло, хоч як хотіло,

Із дна живилось, не було голодне,

Хоч за гусьми тривожно пискотіло.


Як озеро сніжком запорошилось,

На пискіт до води прийшла лисиця.

– Маля безкриле! Ти одне лишилось?

В воді зимою жити не годиться!


Іди зі мною, я тебе догляну,

Живу он там, неподалік, на суші

Для двох зимою полювати стану,

А дім затишний захистить від стужі.


Мале пташа вже й підпливати стало

З глибинних місць до бережка потроху,

Та про руду кухлянку пригадало –

З відльоту мами гуски засторогу.


Тож шаснуло від берега поспішно

На глибину, поки лисиця щезне.

Услід йому руда гукнула злісно:

– Впіймаю й з’їм, коли вода замерзне.


Вже гусеняті холоди завзяті

В воді студили лапки знову й знову,

Тож як озерце стало підмерзати,

Про Кутха пригадало настанову.


Чаїлося, не пискотіло гірко,

Вночі ж, як сніг став воду засівати,

Чум Кутха відшукало на підгірку,

Й до нього попросилось зимувати.


* * *

Жалілося: – Я гусеня безкриле,

Не здатне жити на воді в негоду…

А Кутх казав: – Ти наберешся сили,

І станеш птахом, здатним до польоту.


Та й зажили, у тісноті – не в горі,

Як озеро до дна заледеніло,

Рибалив Кутх на двох зимою в морі,

І гусеня в добрі росло, мужніло.


У злагоді зимою не журились

Аж до весни, коли тепліти стало.

Колись слабенькі крила оперились,

Гусак на них літав круг чуму вдало.


Коли ж весною з хмарного ще неба

Почулось ґелґотання над землею,

Зміцнила крила вроджена потреба

Зі зграєю з’єднатися своєю.


Вже сильним птахом, здатним до польоту,

У мить прощання з Кутхом сумовиту

Від чуму злинув на озерну воду,

Щоб свою матір в зграї там зустріти.


* * *

Людино! Й ти не встигла оперитись,

А біди насідають знову й знову?

Не треба марно плакати й журитись,

Згадай лиш материнську настанову.


І щирість теж навчися розпізнати:

Вір не тому, хто з’їсти жде нагоду,

Довірся тим, хто зміг переконати

Змужніти, стати здатним до польоту.


_


Ітельмени (тепер десь біля 2000-2500 осіб) - живуть на західному узбережжі Камчатки, в Корякському автономному окрузі. Вчені довели, що найближчі родинні корені у ітельменів Камчатки з індіанцями племені Тлінкіти, що проживають на Алясці. У обох племен загальний Бог – ворон Кутх – творець землі і всього живого на ній. Також у ітельменів багато спільного й з іншим знаменитим індійським плем`ям Навахо.

Образ життя стародавніх ітельменів знаходився в повній гармонії з природою півострова, що відзначався надлишком риби, тварин і багатою рослинністю. Головним заняттям була риболовля. Полювання на суші і на морі, збиральництво теж відігравали важливу роль в їх життєдіяльності. Широко відомий дослідник і мандрівник Леонард Мері відзначав, що важко знайти інший народ, який би так само широко використовував дикорослі трави і коріння - для їжі, в лікувальних цілях, для в`язання сіток, плетіння циновок. Напевне тому, до приходу росіян на Камчатку ітельмени були чисельним народом, відрізнялися відмінним здоров`ям і жили до70-80 років, що є великим показником для північних і далекосхідних народів.


Змішане населення, як і власне ітельменів, називають камчадалами. Процес асиміляції вів до постійного зменшення чисельності корінного населення. Якщо в 1738 році на Камчатці жило 8, 5 тисячі ітельменів, то в 1970 - 1, 3 тисяч.


У фольклорі ітельменів широко відомий цикл оповідок з воронячим персонажем. Це своєрідні ітельменські казки: в кожній з них бере участь Кутх (ворон) або члени його сім`ї. Кутх постає як деміург (творець), творець Камчатки і в той же час як трикстер – шахрай, ошуканець, жартівник, перевертень, що несе в собі добро і зло, мудрість і дурість. У казках він часто потрапляє в непорядні ситуації, які іноді приводять його до загибелі. Роздвоєння образу Кутха відбулося досить давно, в міфологічній свідомості обидва образи існують паралельно. Як і у сусідів – коряків та чукчів, в фольклорі ітельменів присутні тварини, нерідко в якості племені (наприклад з «мишачим народом» в деяких казках Кутх вступає в конфлікти або різного роду угоди).


В казці «Безкриле гусеня» на відміну від лисиці «в рудій кухлянці» Кутх має позитивну роль, виступає зразком щирості, честі і добропорядності. Він не тільки не скористався безпомічним станом «безкрилого», а й допоміг йому, переконав знайти в собі мужність оперитися, зростити в собі здатність літати.

Публікації: Тетяна Чорновіл

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 25.04.2021 06:23  © ... => Анатолій Костенюк 

Дякую!!! Хоч у цій казці моє тільки римування, а мудрість - народна Кутх у даній казці справді представлений, як Бог, або добра і надійна Людина, яка в суворому краї прирівнюється до Бога. А взагалі ворон у північних казках - досить своєрідний персонаж, буває хитрим, простодушним, смішним, але ніколи не злим)) 

 25.04.2021 06:18  © ... => Каранда Галина 

Так. деякі народи доведені до мінімуму через асиміляцію і неможливість звичного способу існування. Цьому народу ще "пощастило", недавно описувала казку народу, з якого лишилось декілька чоловік, здається 4 чи 5. З двоє! володіють рідною мовою і то різними говірками. Сумні факти, але в цьому випадку казки їх особливо цінні, як носії старовинної мудрості. 

 25.04.2021 06:12  © ... => Ольга Шнуренко 

Дякую Вам за високу оцінку! А й справді, ця казочка може бути варіантом "Гидкого каченяти". Правда, з уст народу Камчатки вона звучить досить своєрідно, вчить виживати в суворих умовах! Насправді, казки північно-східних народів змістовні, насичені цікавими деталями. Хоч і намагаюсь скоротити, вірш виходить досить довгим, що може не сподобатись дітворі))). Та все ж, віршований варіант дітям дохідливіший, як на мене. 

 25.04.2021 06:05  © ... => Надія Крайнюк 

Сердечно дякую Вам за високий відгук! Останнім часом "підсіла" на віршування казок північно-східних народів, відкриваю для себе багато цікавого про їх. З казки багато-чого можна дізнатися про звички і спосіб життя. Деяких народів уже й не існує, а мудрість казки ще намагається навчити, попередити, розважити. Сьогодні теж принесла цікаву ескімоську казочку про неслухняного ведмедика. Мені здається, віршований варіант буде діткам дохідливішим)) 

 17.04.2021 13:23  Надія Крайнюк => © 

Чудовий український віршований варіант ітельменської казки. Прямо справжня віршована поема. Як багато вкладено сил і терпіння в цю роботу. Читала з великим задоволенням. Не менш цікаво було познайомитися з народами, які живуть на Камчатці. Там, до речі, живуть мої земляки, які переїхали туди з початком російсько-української війни.
Дякую за прекрасну творчість. 

 16.04.2021 12:16  Ольга Шнуренко => © 

Казка про "гидке каченя" є у різних народів в різних варіаціях. Сюжет усім давно відомий. Але Ви так поетично описали, що я із задоволенням прочитала. Особливо цікаво було прочитати про народи, які населяють Камчатку. У Вас завжди стільки цікавого на сторінці, що чекаю ваші публікації із нетерпінням... Дякую за ваші змістовні твори! 

 15.04.2021 21:35  Каранда Галина => © 

такий маленький народ... як село в Україні. А й той культуру свою має, казки свої складає... 

 15.04.2021 11:25  Анатолій Костенюк => © 

Повчально.

До Бога звернутись ніколи не пізно.

А в горі, як кажуть: сам Бог велів)