Надійці
Моїй дочці
Ти піснею в серці моєму живеш
Норовлива, самозакохана доня,
Місце під сонцем не просиш, береш.
Твоє слово посліднє, інакше неволя.
Хай розійдеться хвилююче море думок.
Іде «королева» по водах-плечах байдужих зівак.
Купуєш задешево їхню любов,
І розкидаєш на щастя, на фарт.
З легкої руки тобі впала монета на долю.
Не загуби, щоб не вертатись весь час.
Торгуючись, душу залиш за собою,
Все інше без жалю віддай.
Ти пісня: весела, грайлива, болюча,
Не впіймана музика, в руки її не візьмеш,
Про те, як вміло вичавлюєш душі,
З очей пересічних гіркий сльозофреш.
Втікай від кліток золотих, від неволі,
Страхи залишивши в побачених снах,
І працюй над собою: до знемоги, до втоми,
До зіркового блиску в очах.
Дрогобич, 2011