Викинь з голови вчорашні згустки мрій.
Намальоване у сні рожевому порви.
Не залишив я і мізера надій,
Ні найменшої спокути і сльози.
Розкаяння без прощення прірва розпачу.
Викинь з голови «навчитись жити».
Не приведи Господь вернутися до дому,
І у закриті двері не в війти.
Вже краще пустка, вибиті шибки,
А з чорних вікон: березово-осикові гілки,
Що так давно тебе благословивши прокляли,
Не випустивши коренів з руки.
Пішов, забудь, зітри, воскресни в іншім тілі.
Не віриш, не берись і не роби.
Дай більше світла, посчезають тіні
У будь які періоди доби.
А ні, то вимкни, зупини і не живи.
Це також вічність, консервація бажання.
Лиш викинь з голови періоду занепаду думки
Не завдавай Богам надмірно хвилювання.
Дрогобич, 2011
