Парком розкидало сонце плями тепла,
Від яких утікають у тінь перехожі.
Пахне соснова хвоя, а може смола,
Маестро на саксофоні слізно випрошує гроші.
Білка чекає хто б їй горішків придбав.
Лапками бере поживу з дитячих долонь.
На лавочці пан на панянку не довго чекав.
На тому кінці скиглить невміло акордеон.
І монотонно, повільно, по літньому сонно
Топчуть бруківку можливо закохані пари.
Сховавши себе у легковажному шармі
Поодинокі панянки переглядають бульварні романи.
Хтось підгодовує звичних нахаб голубів,
Намагаючись марно вхопити якогось зіваку.
Знову звучить набридливо-одноманітний мотив,
В розміренім ритмі якось не до ладу.
Парком блукає недільний, замріяний день,
Шукає нотуючи неприховані, затяжні поцілунки,
Поодинокі спалахи коханих очей,
Аби зберегти їх від розчарування і згуби.
Дрогобич, 2011
