Баян
Баян вдихнув повітря, звук,
Пластинки зашарілись.
Зібрав навколо дев’ять муз,
Щоб в танці звеселились.
Дитячий вогник чи урок,
Скрізь є йому робота,
Лиш інколи нудний куток,
Бо любить його нота.
Ряди акордів і басів,
Праворуч ряд солістів,
Цілий оркестр зібрать зумів,
З музиків і хористів.
Усі слухняні, як один,
До диригента пальців,
Бо дуже любить він той спів,
Що заклика до танців.
Вдихнув на повні груди, звук,
І в такті із ногою,
Забув одразу весь свій сум
І грав, й гордивсь собою.
Зіграв, подякував, вклонивсь,
Ціла гора овацій.
Ось знову він добро зробив,
Живе не дармо значить.
