Антропоцен
1.
жорстокий най, най жадібний,
паскудніший тиран,
огидніший титан всесильний і могутній -
загарбав небо в сіть,
яку з каміння сплів, з прутів залізних.
обплів зірки усі і сонце!
і подихом з небесного склепіння
назавжди здмухнув мрію і майбутнє.
зітханням здибив води всі,
поглинув ними землю!
у поступі палаючі на попіл
із безголосим в Космосі "хихи"
розвіявся ніхто і всюдисущий
антропоцен...
амбітний, войовничий, многоликий
у натовпі світів,
у Всесвіті загарбник безпритульний...
2.
...надумки всі, фантазії усі,
чудові небилиці із безліччю Богів,
про Бога і божественність свою... -
як масло намастив я на цілушку
і проковтнув...
і відригнув у тривності розкішній.
вдоволений згортаю скатертину
буття свого у затишній хатині,
що є планеткою у сферах забуття.
перегортаюся в сторінках пилу
давності давен,
де не залишилось ні літери,
ні позначки,
ні знаку.
ні навіть ієрогліфа з надгробку!
бо я усе прибрав, сховав
у зачаклований безмежний шерег чисел.
і в розумінні хижості незмірної своєї,
всієї сили прагнень до життя
і потягу до більшого знання,
вервечки винаходів, дослідів непевних,
призводять що до фатуму, руйнацій і умертвінь -
плетусь оце, чалапаю шляхом в нікуди наче
у роздумі над тим... - що я таке?...
навіщо я?...до чого?...
комаха...
дріботінь...мізерність...нуль
в матеріях космічних, де біг і перегони,
і гра в розтрощених світах у здоганялки.
в хаосі, в поспіху, до виснажень...колапсу!
і в тому всьому... - я?...
такий весь хаотичний у чуттях,
розхристаний, розкиданий шматками
присутністю незримою усюди
АНТРОПОЦЕН... - хижак?...чи, може, навпаки -
істота на заклання?...
