Навечір`я
Крислаті стовбури лоскоче вітруган,
Короткий вереск принесла сорока.
Лиш долю сіру, що стає все більш жорстока,
Не зачіпає грому сольний барабан.
Розкішні коси гладять висушений хліб,
Дощем омило силу змучену в промінні.
Сльозинки бігають - ну ніби в чомусь винні,
Що не зліталися так довго у цей бік.
Монахів голови вниз траур похилив,
Спеклись на сонці чорні зернята – насіння.
Сердитий соняшник – десь унизу його коріння
Від спраги стогне – дощ іще його не вмив.
Потоки тягнуть в тихі сутінки цю мить,
Вологі руки ніч потрохи опускає.
На гори, на поля… Ще блиск лякає
Зірниць далеких… Громовиця уже спить.
:))))
