04.08.2011 00:00
-
607
    
  19 | 20  
 © Тарас Іванів († 2012)

Відгомін дзеркал

з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»

Ой, як сумно мені, 

Чом заліг у журбі 

Промінь ще не старої надії? 

Де ви – свят королі, 

Ще ж не всі у землі? 

Заблукали у сутінках мрії. 


Ніж стовбичити тут, 

Як пустельний верблюд, 

Може впасти у небо в хмаринці? 

Там відсутній статут, 

І маразмовий кут, 

Що завжди передує зупинці. 


Не суттєві слова, 

Лиш кістлява сурма 

Затягнула усіх в круговерті. 

Битим кінчиком скла 

Членять плоть дзеркала, 

А у них дикий відгомін смерті. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.05.2012 14:16  Каранда Галина 

мене ще й на Порталі не було... гарний вірш.

 31.03.2012 17:15  Оля Стасюк 

 05.08.2011 13:16  Оля Стасюк => © 

Знову дуже "оптимістично", але гарно...

 04.08.2011 15:05  © ... 

Вміння відмовляти собі у всьому робить з нас усіх верблюдів))))

 04.08.2011 10:14  Тетяна Чорновіл => © 

Вибачте за запитання, а на кого натякає образ верблюда?..

 04.08.2011 09:47  © ... => Тетяна Чорновіл 

Завдяки Вам день розвиднівся...Дякую))))

 04.08.2011 09:18  Тетяна Чорновіл 

Ох-ох-ох!!! Вас не переробиш! Уже і в калейдоскопчику у Вас відгомін смерті! Я вважаю, смерть повинна Вам якось віддячити за те, що ви так талановито її славите! Адже реклама - дорога річ! :))))  Вже вибачайте... Але я з неї сміятимуся і на власному похороні  :)))  (на кутні мабуть...))