04.08.2011 00:00
532 views
Rating 5 | 20 users
 © Тарас Іванів

Відгомін дзеркал

Ой, як сумно мені, 

Чом заліг у журбі 

Промінь ще не старої надії? 

Де ви – свят королі, 

Ще ж не всі у землі? 

Заблукали у сутінках мрії. 


Ніж стовбичити тут, 

Як пустельний верблюд, 

Може впасти у небо в хмаринці? 

Там відсутній статут, 

І маразмовий кут, 

Що завжди передує зупинці. 


Не суттєві слова, 

Лиш кістлява сурма 

Затягнула усіх в круговерті. 

Битим кінчиком скла 

Членять плоть дзеркала, 

А у них дикий відгомін смерті. 


Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.05.2012 14:16  Каранда Галина 

мене ще й на Порталі не було... гарний вірш. 

 31.03.2012 17:15  Оля Стасюк 
 05.08.2011 13:16  Оля Стасюк => © 

Знову дуже "оптимістично", але гарно...

 04.08.2011 15:05  © ... 

Вміння відмовляти собі у всьому робить з нас усіх верблюдів))))

 04.08.2011 10:14  Тетяна Чорновіл => © 

Вибачте за запитання, а на кого натякає образ верблюда?..

 04.08.2011 09:47  © ... => Тетяна Чорновіл 

Завдяки Вам день розвиднівся...Дякую))))

 04.08.2011 09:18  Тетяна Чорновіл 

Ох-ох-ох!!! Вас не переробиш! Уже і в калейдоскопчику у Вас відгомін смерті! Я вважаю, смерть повинна Вам якось віддячити за те, що ви так талановито її славите! Адже реклама - дорога річ! :))))  Вже вибачайте... Але я з неї сміятимуся і на власному похороні  :)))  (на кутні мабуть...))

Публікації автора Тарас Іванів

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо