В калюжнім морі літнього дощу
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
У теплий літній день, спекотний трохи
Йшли три жуки, скрадались по траві,
Шукаючи в заглибинах дороги
Знайомі їм калюжки дощові.
Не згадували втому й небезпеку
Никали по стежках туди-сюди,
Бо дуже вже хотіли в денну спеку
Ковтнути життєдайної води.
Ось ця калюжка вже суха, на горе –
До дна ж пів лапки глибина була,
Вже суша й тут, хоч ніби ціле море
Позавчорашня злива налила
Сказав вусань: – Он там під лопухами
З калюж напитись можна досхочу.
Ви, сухопутні, тупотіть ногами,
А я туди найшвидше прилечу.
Я жук блошиний! – задзижчав маленький,
Тож у стрибку хитрюгу обжену!
З листка в траву зіскочив, веселенький,
І підстрибом подався вдалину.
А жук турун був змалку майстром з бігу,
Невтомно день і ніч ганяти міг,
Тож між трави помчав собі на втіху,
Й найпершим з трьох під лопухи прибіг.
Води для всіх тут досить – зразу ясно,
Під крилець гул і лапок перестук
На водопій добились одночасно
Вусань леткий, за ним стрибучий жук.
Хто швидко біг, хто прилетів помалу –
Нема причин для смутку чи плачу,
Напитися б усім водиці стало
В калюжнім морі літнього дощу.
Вже час жукам дрімати йти на сушу,
Бо небо ж он на вечір зайнялось.
Зі спраги сонце бовтнуло в калюжу,
І перед сном водиці напилось.
