Хтось розмовляє...
Хтось розмовляє з мамою
ковтаючи періжки,
а закоханий, розмовляє із коханою,
не дивлячись на роки.
Хтось догоджає начальнику,
лестячи і собі
що піднімається й він драбиною
ціль тримаючи в таїні.
Хтось розмовляє з флящиною,
його не зрозуміли усі...
тією погожою дниною
чомусь упали дощі.
Хтось розмовляє з машиною,
вселяючи душу у брухт,
а хтось, сидячи над прірвою
тихо вникає в суть.
Хтось розмовляє з учителем,
учитель знає про все,
недовіру криючи прикладом
сіє зерно живе.
А зтось розмовляє з сином
про те, що від нього жде,
про те, що не хлібом єдиним...
і слова бракує на те.
Хтось розмовляє з деревами,
дерева приймають усе,
а після, опалими листями
вітрам віддають тебе.
А хтось говорить із Богом
не криючись у церквах,
почуте кидає болем
в багатозначних словах.
Хтось розмовляє з кобилою,
в тумані й холодній росі,
радіючи першому променю,
спокою і чистоті.
Лиш я розмовляю з демоном,
ім`я йому Дімон,
мене він кличе пройдисвітом,
каже, що в нім легіон.
Звісно, пускає бісики,
я знаю, не Бвламут,
такі не ідейні, звичайні грішники,
у ньому відсутній бунт.
Слова його гострі й колючі,
ними він зорює грунт
і сіє до всього сумніви,
усе підоймає на глум.
Вій йде на півслові несказанім,
змінивши десяток тем,
приходить собі опівночі,
кличе мене в бордель.
Я кидаю в нч подушкою,
мені розмовляти лінь,
він каже, що прийде пастушкою,
а мені чомусь не болить.
Я питаю в Дімона про пекло
він посилає до Сартра,
ну хоча би відверто і чесно,
хоча, з ним по таке не варто.
