Про двох білок
Жила руденька білка Гостровушка
Коло куща ліщини край дороги
В дуплі на сучкуватому дубку.
І Вертихвістка, лісова подружка,
Аж ген по стежці й заростями трохи
Знайшла дуплянку теж собі містку.
Раз Гостровушка осінню на зиму
З ліщини у дупло горішки рвала,
Наклала й кошик повний до гори,
Бо думала: – Як до подружки йтиму,
Їй понесу, щоб не голодувала,
Смакуючи зимової пори.
Важкенький кошик, та й іти не близько,
Але ж важливі є на те причини –
Біжить-спішить по стежці до дупла.
– Привіт! Привіт, подружко Вертихвістко,
Я ось тобі горішків із ліщини
Нарвала й на гостинець принесла.
– Сідай до столу! – господиня рада,
Вгощу з дороги глодовим узваром,
Я за тобою скучила давно.
Куштуй, подружко, хата чим багата:
Боровики спечуться незабаром
І жолудів похрумай заодно.
– Візьми грибів ще низок дві в дорогу
Щоб кошик не нести назад порожній,
Всі як один предобрі й запашні,
Тут бабок, білих, маслюків потроху –
Хай буде, Гостровушко, гриб цей кожний
Підмогою тобі в холодні дні.
Вже гостя згодом і прощатись стала,
Додому ж через ліс іти не близько,
Аж ген до сучкуватого дубка.
Через пеньки стрибаючи, гадала:
– Доладна й добра білка Вертихвістка –
Як я, хазяйновита і метка.
