Життя як пазли, відразу й не збереш.
Усі сегменти однаково подібні.
Не знаєш ще, куди його в тикнеш,
І кажеш: - хай іде усе до дідька.
Але щось муляє, оці ось два зійшлись.
А далі рамку викладеш поволі.
Яскраву плямку, то тут, то там знайдеш.
І не збагнеш що вже пройшло пів ночі.
А може пів життя, як у кого?
Складаються в одне розірвані сегменти,
Так начебто все наперед задумано було.
Упіймано-хвилюючі моменти.
Чим ближче до кінця, чіткіше розумієш,
Чому цей пазл не зміг зайти колись.
Його уже спокійно на завтра відкладаєш,
Безсонна ніч далася у знаки.
Вже зрозуміло чітко силует,
Лише місцями однотонні діри,
І не підказує уже чіткий сюжет
Куди цю безліч сірих днів втулити.
І крутиш, і вдивляєшся що сили
І розумієш згодом сірості штрихи.
Щасливі ви, якщо зуміли
Не розгубити пазли у своїм житті.
Жаль тих, хто кинув все на пів дорозі,
Їм можна якось ще допомогти.
Але зібрати два в один сюжети годі,
Не розумію тих, хто змішує картинки.
Дрогобич, 2011
