Медова колисанка цвіркунця

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

Ведмідь забрався в хащі журавлини,

Й осінніх ягід досхочу наївся.

Та сіялися з хмар дощу краплини

І мокрий холод здогадом роївся,

Що час лягати спати до весни.

Тож у барліг заповз сіньми тісними,

Крізь павутину літню ще незриму,

Й подумав раптом: – З лапами брудними

Не варто лізти в постіль на всю зиму,

Бо снитись будуть неохайні сни.

В таз воду влив, підошви шкріб сумлінно,

Змивав траву з піском уперемішку.

А чисті лапи витер неодмінно,

Подушку ще до сну підбив на ліжку,

З полегкістю задмухав каганець.

Під ковдрою в затишному барлогу

Не дошкуляють холоди знадвору

Лиш сни спливають у пітьмі потроху

Та колисанку про медову пору

Завівся тріскотіти цвіркунець.