Норовливий мерзлик
от що хотілось собі доповісти -
шукаючи правду отримаю кривди,
сварки, плітки, матюки і обсміхи...
ще й буде мені пожиттєва анафема,
щойно уперто шукатиму правди я.
адже у правді занурення істин -
істин, яких не повинен я знати.
та пізнавати, їх прагнуть повинен,
світ відчиняти незнаному в зустріч.
вона ефемерна і недосяжна,
схована Всесвітом правда матерій
чорних і світлих між темних енергій
у гравітації просторочасу...
...тут я в петлі часовій...неприродній,
яка таки зрима - змія мов зигзагом
складена щільно...із пикою списом,
яким зазирає у сьогодення.
майбутнє воно, чи якесь паралельне
те змієвидне з видінь часоплиння,
яке язиками торкається мрії,
світ затуляє, веде в ірреальне?...
задкую, плазую, тікаю від нього,
назад озирнутись немає і сили.
а підсвідомість пульсує наївом
- ...спасіння твоє, рятівниця...минуле... -
і вже не хочеться правди шукати.
в темній норі заховатися б швидше!
і не вилазити з неї ніколи,
тінню навіть блукати між люди...
лиш милуватися світом на відстані,
звідси, з нори в самоті із темноти.
бо на мені пожиттєва анафема
лише за уявлення пошуку правди...
...витягну руку до снігопаду.
холод відчую, зиму на долоні.
але я знаю... - це все не реальне,
ні я у норі, ні сніжинки свободи...
