З погляду дракона...
...у кавових тонах...
знімаю пил ретельно,
обережно
м`якою оксамиткою
з яскравого дракона,
який завмер у порцеляні
на злеті чи в стрибку.
і поглядом завзятим
мені дивився в очі.
крізь очі - в душу,
в серце,
у чуття,
в думки...у мозок.
ось-ось і пихне з пащі в мене,
вогнем чаклунним
в попіл оберне...о! ні -
то все жахи уявні.
цей дракон - мій оберіг,
мій амулет,
мій талісман удачі,
мій знак астральний!
по життю - ми близнюки.
з різницею лиш в тому,
що він - міфічний,
легенда,
оповідь,
билина...а я... -
плазую в дійсності реальній
в безодню темряви.
скоріш за все в інферно.
якщо, звичайно,
крилами дракон
змахне могутньо крилами
і винесе мене зіркам устріч,
в життя,
у рух,
в оновлення,
в майбутнє,
в романтику кохання...
ех! занесло ж тут мене!
замріялося трохи.
...і ставлю іграшку з крихкої порцеляни,
забавного дракона на полицю
між книг і квітів штучних у вазоні -
тепер він тут як вдома,
у заростях, у джунглях непролазних,
побіля мудрих книг.
а я оце зітхну з розчаруванням,
піду халвою каву
міцну
підсолоджу... -
аби цей будень був
із присмаком халви
і ароматом кави.
