Ти не печалься, моя осінь
Що знаю я про тебе, моя осінь,
хоча піввіку із тобою провела?
Чому із неба, де блакитна просинь,
буває, котиться твоя сльоза?
По кому плачеш і студено тужиш?
Життя коротке чи краса твоя пливка?
Чи зрадив той, кого так вірно любиш,
тому хода дощóвито хитка?
Ти не печалься, ладо, падолистом,
не устеляй журбиною стежки,
вбери калину рясно у намисто
і не шкодуй строкатої краси.
Та не жалкуй, що час твій добігає,
полy’день віку - це серéдина шляху,
а сутності твоєї не міняє
дозрілий смак п`янкого вишняку.
Львів, 22.10.2021