Тихо
- Як ви?
- Тихо.
Улюблене слово. Я чекаю його щогодини.
Так. Мій син – він уже дорослий. Та він все ще моя дитина!
- Як ви?
- Тихо.
Батьки, рідненькі! Ви пробачте, що я не з вами!
Як же Вас я люблю, татусю! Як я Вас розумію, мамо!
- Як ви?
- Тихо.
Ти як там, брате! Чи в безпеці твоя родина?
Кажуть, треба просити НАТО. Але НАТО – хіба ж людина?
Хіба в нього стискає серце, як сирена гуде тривожна?
І коли у чеканні «тихо» збожеволіти легко можна?!
Ми за всіх, в кого вже не тихо, болимо, і шлемо молитви.
Україночко! Мій народе! Хай це буде остання битва!
Краще тиші – лише перемога! І без бою не буде волі!
Знаю все! Та у чаті «тихо» я чекаю до сліз, до болю!
Лубни, 05.03.2022
