Місто моє, я стомивсь вертати
Місто моє, я стомивсь вертати
До твоєї осені у снах.
Пташенятко випхнули за грати,
Та не звикло злякане літати
В піднебессі і тамує жах.
Певне, я малеча, ще малеча,
Що збира каштанові свічки.
Всі блукання, всі шукання – втеча
Від журби, яка спада на плечі,
Мов сніжинки, краплі чи роки.
Тих, кого залишив, зву ночами.
Скільки місць, де серце проросло:
Ленінград – розлуками й вітрами,
Маріуполь – світлими думками,
В Харкова осяяне чоло.
А в тобі лишив жовтневу днину,
Коли сонце грається у злоті,
Коли вітер шарудить дитинно
Листям, і срібляста павутина
Блискає в останньому польоті.
