03.09.2011 00:57
-
367
    
  1 | 1  
 © Рівнянин

Острови


Десь далеко острови 

Із лисими скелями 

І горбоносими жінками. 

Десь далеко та пора, 

Коли пінявою смугою 

За кормою теплохода 

Вигравала моя юність.  

Десь далеко в різних краях 

Проростають зелом горбочки, 

Під якими спочили прадавні надії. 

Лише мрія, 

Залишилась квола мрія: 

Жити в затишній хатині 

На острові з лисими скелями 

Та горбоносими жінками. 




Гідроплани, наче бабки, 

Кружляють над містом 

Шановного Архімеда. 

Спека сміється над часом, 

Роздягає дівчат та їх кавалерів, 

Певне, бажає довести, 

Що люди однакові завжди. 

Справді, хіба ж ці карабінери 

Не крокували в когортах Траяна? 

Хіба ж не ці кралі 

Затуляли долонями обличчя, 

Вгледівши голого Архімеда? 




Осокори, осока, стежина, 

Ще стежина – і весь острівець. 

Острівець як загадка, згадка 

Про затишок, спокій, дитячі сни. 

Висихають річки. 

Заростають їх русла. 

А острови відлітають у вирій, 

Відлітають назавжди,  

Разом з осокою, затишком 

Та стежинами. 

Лише осокори не можуть 

Звільнити коріння, 

Не можуть розправити крони 

І податися за островами. 




В Ленінграді масний листопад, 

Що звив кубло на Канонерськім острові 

В квартирі пропащої п’янички, 

Яка гендлює горілкою 

І занапащає тринадцятилітню доньку. 

Листопад не знає просвітку, 

Гуляє в кафе “Асоль”, 

Обіймає чергову в бойлерній 

І випиває з нею на брудершафт. 

Листопад втомився від себе, 

Від бруду на вулицях 

І неприкаяності берегів  

Фінської затоки. 

Найсумніший острів похмурого міста, 

Де квартирує масний листопад. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.09.2011 01:10  Каранда Галина 

життєва філософія