на останній сніг...
вчора до нас приперли цілий ешелон (15 автобусів) кадирівців...навіщо?...сюди, у місто, яке лежить радіючи в зраді під п`ятою московії?...питання ще те...може їх як м`ясо кинуть на Маріуполь...чи на Миколаїв?... - хтозна...
березня місяця,
сніг коли сяє ще біло
йшов хідником.
мені думалось так
після того,
як в місті натрапив на ешелон -
на кадирівців,
вбивць,
путиноїдів несамовитих
- ...скільки ж лайна ця московія
вилила на Україну!
скільки смертей,
ні в чому невинних
поклали у землю!
молоді,
немічних
хворих людей
і жінок,
і дітей,
і людей поважного віку...
нащо?...заради чого?...
за того паразита?...
за бункерного хробака?!...
що не кажіть,
а ніколи б ото не повірив
аби цілий народ поринув у безум,
в темну зненависть порине держава
до волі,
до світу усього.
в заздрості, в люті своїй
вона захлинеться... -
не повірив би в це я ніколи!... -
йшов хідником.
мені думалось так
березня місяця,
сніг коли сяє ще біло...
попелом сніг цей неначе стає
мрії, чиєїсь надії.
таненням в землю
просотується він до явлення трав килимами,
світиться березнем місяця сніг цей останній.
степом,
лісами,
гаями,
садами... -
по світу
теплим дощем освятився цей сніг
провісником білим
дня,
що цвітінням вітається небу,
весело в першому листі
вітається краплями в кронах.
світлі, тендітні, гнучкі -
тримають розхитані леготом
віти корону,
дивно барвисту веселку у сяйві
усмішки весняної днини...
мріялось так
у надії змарнілій яви, приходу
весняної зміни
замісто
зимного холоду,
мороку,
мордором вдіяну бійню...
березнем місяця,
сніг коли сяє ще біло
у сяянні дня,
де розвіяно пил і дими над руїни,
тиша і мир де панує у днині,
у час потепління,
де геть і начисто
знищено ворога,
орди розбиті
дибілів і орків московії... -
мріялось так і бажалося
ясного дня,
коли містом я йшов...
йшов неспішно брудним хідником
березнем місяця,
сніг коли сяяв ще біло.
