у розсвітах весни...

у туман над краєм в напівтемноту

аж до небокраю стежка у саду.

з глупоти нізвідки саме в цій порі

у полоні вітер піснею зорі.

плинні хмари тихі міражі між мрій... -

на добро чи лихо в небесах надій.

і пташині співи в розкоші цвітінь -

спогади наївні, прихисток і тінь.

де слова останні від чуттєвих мук

світлого кохання у печаль розлук.

і бордові ріки, сполохи життя,

у руїнах крики...мелос небуття.

наче килимами з попелу трави

вирви і розлами, світлі острови.

де в коштовних шатах царствена весна.

кружанням у святі всміхнена вона.

весело, велично в безум, дур і глум

до любові клична - в противагу злу

з блискавками, громом, з накрами музик,

дзвонами, погромом...

там останній крик

з попелу руїни, крізь дими пожеж -

в пісню солов`їну, в обрії без меж.

а за темним тином в розсвітах весни -

погляд самотинний,

привиди війни...