поточне...
прямує час незримою струною,
бриніє по світах,
яким він є буттям,
яким він є початком.
в завершенні ж буттєвого шляху -
уламки,
хімію життя
ізнов складе
в миттєвості новітніх літочислень.
по тій струні бриніючого часу
прямуємо і ми -
істотність,
сутність,
створіння усвідомленого "Я".
в додачу й ще прямує в ногу з часом
із прагненням до знань,
комфорту,
зручностей свого улаштування
Великий Розум наш...зажди... -
наш розум?...де?...
чи нині явлений у світі?...
війна шумить!...відлунням канонади.
у небі літаки і гвинтокрили
гримлять пронизливо і лячно... -
плюю услід їм, бо думки
розкришують сміттям і попелом.
руїни
засуджують мене -
лайном війни обдали,
занурили у згарища,
у трупний випар ткнули -
не забував аби
в думках своїх про вічне,
що тут колись були хати
охайні, чепурні...тепер
сади їм навіть мертві.
розстріляні вони
ордою,
мокшею,
рашистами -
потворами часу,
яких зростило сьогодення...
...а час іде,
веде в завершення... -
дай, Бог, до перемоги!
а мокшу -
на загин,
в нікуди,
у ніщо...
дай, Бог...
дай, Бог...