Загиблим Героям
з рубрики / циклу «Крокуючи життям...»
Свята земля, просякла кров’ю,
Кров’ю найкращих із синів.
Синів, що вже навік Герої,
Синів, що вже не мають днів.
Нещадний біль і сильне горе,
Орда безжальна принесла.
Старий Дніпро й Азовське море,
Захоплені поріддям зла.
Міста, колись гостинні й тихі,
Стираються з лиця Землі.
Повсюди смерть й велике лихо,
Дорослі гинуть та малі…
Щодня ракети, «Гради», «Смерчі»,
Щодня обстрілів круговерть,
Сотні людей давно вже мертві,
росія принесла ту смерть!
На фронті важко, і щоночі,
Лунають безліч слів молитви.
До Бога всі звернутись хочуть,
Щоб він вберіг посеред битви.
Щоб дав наснаги і терпіння,
Щоб укріпив свідомість й віру,
Щоб дарував душі спасіння,
Душі, що так шукала миру.
Не кожен з них прийде додому,
Туди, де так їх всіх чекали.
Вони здолали біль та втому,
Та люта смерть таки забрала.
У кожного була кохана,
Самотня мати, або батько,
Чи може дівчина бажана,
Маленькі дітки, брат чи дядько.
В один момент - осиротіли,
Залишились самотні в Світі.
Їм повернуть тепер лиш тіло,
В сльозах батьки, дружина, діти…
Війна гримить - гинуть солдати!
Бійці, яких чекали вдома.
За кожним з них ридає мати,
Яка з утроби з ним знайома.
Для вас загинув лиш солдат,
Ваш побратим найсміливіший.
Для когось він – це старший брат.
Для когось – татко найрідніший.
Для когось син – в житті опора,
Для когось – вірний друг дитинства.
А десь, в високих коридорах,
Він – це лиш цифра для статистик.
«З бойових втрат – мінус один!
Подайте звіт, що штурм успішний!».
Мінус мільйон життя хвилин,
Прожитих ним… Кінець – невтішний.
Мінус один – кінець епохи!
Життя близьких втрачає зміст.
Тримаються… Та вірять трохи,
Що це помилка. Вище ніс!
Чекають. Може хтось ще скаже:
«Та то не ваш, то хтось наплутав».
Та час безжально їх розмаже.
То все реальність! Все почуте.
Поділ життя на «до» та «після»,
Неначе в серці вдарив грім.
Замовкла враз життєва пісня,
Він не повернеться живим.
Він не побачить рідну хату,
Кохану, що любив так сильно,
Не обійме старенька мати,
Свого усміхненого сина.
Не буде з дітлахами гратись.
Не зробить більше помилок,
Не буде потім з них сміятись.
Не відведе внучат в садок…
Майбутнє знищено - в момент,
І не змінити вже нічого,
Життя сім’ї розбили вщент.
Як жити далі їм без нього?
І це не пафосні тиради,
Таких сімей у нас багато,
В яких війна найближчих краде,
І біль яких, не втамувати.
с. Атаки, Дністровського р-ну Чернівецької обл., жовтень 2022 року