Буденний солярій
Протнули вітри на обличчі
Мереживо бджолиних сот.
Зашили грішний сквернорот
Між ліній злих словосполучень,
Німфеток каверзний магніт
В струмок душі, в холодний піт.
Шукати виправдань подіям,
Як на язик медком повіям,
Чим менша – більше проковтне.
Співочу долю біс візьме,
І виварить із неї щастя,
Щоб не бісилась, а як всі,
Сіренькі мишки у тіні,
Пошорхотіли, перестали…
І хто там знає, де пропали
У повсякденній вовтузні.