Дерева пам`ятають
Дерева, як примари, стали в ряд,
протягуючи в небо довгі лапи.
Їм видно дні, які кудись біжать,
людей, які вночі не можуть спати,
бо сни не долітають в ті хати,
бо над хатами свист — летять ракети..
Дерева бачать все, що бачиш ти,
пророки різні, і співці, поети
поміж добром та злом іде війна,
з могил своїх встають і дід і прадід.
Дерева пам`ятають імена,
дерева ще колись розкажуть правду.
Чи чуєте ви душі тих дітей,
яких в гіллі своєму колихають,
їм видно душі вбитих, що летять
у височінь далеку і безкраю.
Являється деревам ще, їй-бо,
такої чистоти, такої сили
з усього найпрекрасніше — любов
якої душі ті Не до любили.
І не дожили і не добули,
Не допили свою життєву чашу
Життя яке вони не прожили
Прожити нам тепер воно вже наше!
За них ми досміятись, до любить
Повинні ну а як інакше бути?
Через роки прийдуть у волі жить
Незламні рідні Українські люди!.