03.07.2023 21:46
для всіх
78
    
  1 | 1  
 © Петро Сліпчук

Козел та Скеля

Облізлому козлу раз закортіло

Із Скелею поміряти козлину силу.

Проголосив козел на цілий світ:

— Піду на Скелю я війною,

Що заважа мені просторно жить,

Що на шляху моїм стоїть горою.

Не потерплю я цього зла.

Не потерплю великої наруги...

І не впізнать тепер козла:

Надувсь, не трісне мало від натуги.

Гребе козлячими ногами.

На цілий світ загрожує рогами.

На Скелю коситься і очі лупить.

Та раптом як уцулить

У Скелю головою,

Аж полум`я знялося над горою.

Та Скеля знай стоїть, козла дратує,

А він і коситься, й лютує.

То спереду зайде, то збоку пробереться.

Ударить ще раз. Знов і знов.

Уже струмками кров

Із лоба ллється,

Та все ж розбити Скелю не вдається.

Так бивсь козел і впав в нестямі,

Від люті дригає ногами,

Мотає битими рогами...

Аж зирк — над ним ворона кряче,

І мовить так:

— Тобі скажу я, небораче.

Багато літ я прожила.

Та не було того на світі.

Щоб Скеля та злякалася козла, —

Дурним бо лобом Скелі не розбити.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!