Верніться діти юних днів
Тихо бренькнуло.., – Відлунням
Довгі роки серце б’є.
Скол глибокий, ще від юні
Рівний вдих не віддає.
Не шукати вже не варто,
А шукати – в кодло йти,
Де осині перекати
Об’їдять нудьги листи.
Час загоїть! Що? Щілину,
Із якої душу рве?
Рану може, а провину
Не ковтне і не зітре
З неба зорі, що дивились
У ті ночі наших мрій,
Між собою у хміль впились…
Тіло в тілі… Підступ змій
Розкидав у поміж простір
Яд страшний.., як буревій
Ти думками ходиш в гості,
Я, невпинно, у світ твій
Прориваюся, шукаю…
Де я є, твій лик розтав…
Нас з’їдають роки, знаю.
Їм війну оцю програв.
