Тіло та душа
Жило тіло: їдо, спало,
І нічого не бажало.
Щоб не холодно, й не спека,
Від хвороб — ліків аптека,
Навесні продовжить рід,
Що ще треба, ви скажіть?
Час від часу воювало,
Потім знову — їло, спало.
Та одного разу рано
З відкись-то Душа упала.
Сильно вона натомилась,
Та у тіло оселилась.
Те поспало, і поїло,
Й раптом щось створить схотіло.
Потім створеним — ділиться.
А як з іншим кимсь біда,
То не спить, пережива.
Звикло з часом, то не горе,
Та у іншому є зло:
Одне тіло душу мало,
Інше жило, як жило.
Й почалося — те будує,
Інше слідом йде руйнує,
В одного душа болить
,
Інше вб`є, та міцно спить.
Кода, Сакартвело, 5.03.2024