Ще крок і парапет злетить у небо,
І стрімко так наблизиться асфальт.
А далі… Помовчати треба,
Я ще в той світ таємний не ступав.
Я лиш стояв, і заздрив птАхам.
Щось держить ноги, наче ланцюгом.
А в грудях завиває холод.
І звід кість голос: - Та не приведи Господь.
Ще страх сильніший за бажання,
Та щось таки упало об асфальт,
Бо якось так зробилось дуже легко,
І вирівнявся в пояс парапет.
Дрогобич, 2011