День розмок...
День розмок і з небесного трону
В надвечір’я скотився дощем,
Синя ніч приміряє корону
І готує душі тихий щем.
Час всідається на підвіконня,
Струни рве вітерцю-скрипалю
І змією повзе у безсоння
Давнім спогадом смутку й жалю.
Проникає крізь замкнені двері
Розкуйовджена осінь-печаль
І лягає на чистім папері
В недописану долі скрижаль…
Львів, 19.09.2024