04.09.2011 23:14

-

554

10 | 10

 © Тарас Іванів († 2012)

Осінній подих

Той вічний сон, що мав давно прийти, 

Потрохи осідлав картинні жарти. 

А час, якась потвора, дулю вартий, 

Усе перевернув до дрига дном. 

Вернув майбутнє на момент фальш старту, 

І роки щезлі ніби були сном. 

Тату природне розповзлося в’ялим тілом, 

Іржавий сад в осіннім подиху закляк. 

Душа танцює, і лиш настрою мудак 

Щипає різко і сичить на друзів. 

Ще погляд тоне в щуплий, гарний зад, 

А розум зник, як м’яч, забутий в лузі.