Людські ліси
Лопнули очі від марева блага,
Яке малювали з дитинства батьки.
Ми шкіримо ікла, як вовча ватага,
Що дреться просторами граду вини.
Розтали надії, обмежились мрії
Окрайцем хлібини і браги сто грам.
Шукаєм спасіння, а погляд Месії
Згубився далеко, віддався світам.
Огризок від цілого, просто обглодки,
Які почуттями буяють лиш в снах.
Панічні інстинкти рахують відсотки
У марно існуючих людських лісах.