Чернігівська земля
Ну що, ти задоволений собою?
Живеш тим небуттям, якого я собі хотів.
Укрився ти холодною землею
Від вітру, снігу, спеки, граду і осінніх злив.
Лежиш у безкінечній далині
Від тої побутової й набридливої прози.
Той вічний сон в чернігівській землі
Нічого більше не порушить - ні дощі ні грози.
Останнє слово - кепський архетип.
Послання було: «Нахуй ти іди» своєму болю.
Це голос був чи передсмертний хрип?
Чи так тоді ти проявив останню свою волю?
Славутич, 2024