Де завжди чекали

і у дворі, де радість гомоніла.

на вулиці, де з усіма вітались,

моя душа ніколи не боліла

де зло було нікому не відомим,

любов перемагала все завжди.

де був далеким ще до втоми,

де друзі були мов брати

та час невпинно пролітав.

руйнуючи дорогоцінне,

нахабно з мене реготав,

мовляв, що він всім володіє

він забирав моє потрохи,

водночас забираючи усе.

теперішнє поринуло в епоху,

майбутнє зовсім не росте.

і похилилась вже та хата

заріс давно мій рідний двір.

та не знайти тепер тут брата,

а смуток править там, як звір

Україна, 26.12.2024

Візьміть участь в обговоренні