Безсоння
За хмарами сховалися зірки,
І вітер їх так ніжно колихає.
Ненавиджу ці незручні кістки
І цей мішок, що вкупі їх тримає.
Чекають що прийде нарешті сон
Спазмовано-заплющені повіки,
Гудять всі мʼязи, наче в унісон,
Сміються зі здорового каліки.
Зловтішно шкіриться огидна покруч -
Безсоння агресивне, ніби й неохоче,
Вона лягла у ліжко зовсім поруч,
Смердючим диханням мені шепоче:
«Тепер ти мій». І що я тому вдію?
Я вдам із себе жертву мовчазну:
Півночі потерплю, як та повія,
Помию рот, утру живіт, засну.
Київ, 2025
