Тополя
Стояла тополя…
Навколо юрмилися люди, кружляли візочки, гойдались панами,
Спішили робочі, трималися ручки маленькі за маму,
Й панянка із болісним шармом ховала натерті мозолі.
Ця тиша… Така галаслива, приправлена звуком підборів, моторів й ранкових вітань,
Між криків сорок де-не-де чути вітер, майбутнє й годинника хід,
Торішнє зілля збирає сили на новий зліт,
Й воркочуть голуби, не соромлячись залицянь.
Тополя могутня…
Тримає в споминах безліч років, людей, панам,
Маленькі ручки тепер тримають стареньких мам,
А їй так мріється знову між буднів вслухатись в майбутнє.
Цок…Цок… Годинник? Останні кроки? Чи серця стук?
Тополя втратила з ліком часу багато рук,
Та коли з заходу, мов знамення, зʼявився крук,
Упертий паросток на схід сонця направив рух.
Київ, 30.01.2025