Думки.
Думки, як птахи, прилітають ні звідки.
Сідають на плечі, звисають з очей.
Крикливі ворони, та темні граки,
Та ще метушливих десяток курей.
Ті правда літати не вміють,
Зате ніколи нікуди не йдуть,
Щоденні турботи їх вічно хвилюють,
Сил не стає, отак дістають.
А то прилетіла у розкоші пава,
Та стидно її у курятник просити.
Та птаха примхлива собі покружляє,
Й до кращих часів відлетить.
Куди там до пав, звід кість дятел узявся,
По скронях товче, не витримує череп.
Я ввічливо прошу: - щоб ти забрався.
Так хочу йому заподіяти смерть.
Гуде і гелгоче, цвірінькає й кряче,
Це дивне є птаство із різних світів,
Здається з розуму зійшов, не інакше,
Здається що просто здурів.
Боїшся одного, щоб гнізд не навили,
Щоб не наплодились у моїй голові.
Бажання одне, щоб усі полетіли,
Хіба ж так буває? Це просто думки.
І враз заподілась тиша велика,
Аж страшно зробилось з не звички.
І тоді розумію, я вже не людина,
Бо мене залишили думки.
Дрогобич, 2011
