Вовкулака
Поміж нами давно все сказано
І мені саме час іти…
На хустинці вузлом зав’язаним
Щастя-долі не вберегти.
Прагне волі душа зневірена
І без неї помре вона,
Бо покарана вічним вирієм.
Але в тім не твоя вина.
Сам не здатен, як виявляється,
Не пустити її в політ.
Із поетом таке трапляється:
Чи нічо́го, чи всенький світ!
Тож піду у туман під зливою
Вовкулакою сірим я…
Може, стане на мить щасливою
Незбагненна душа моя.
Київ, 2024