Київський П’єро
Бреде столицею П’єро…
Горять у сутінках вітрини.
Людська́ ріка пливе невпинно
Струмками вулиць до метро…
І важко проти течії́
Пливти буває аж до болю,
Немов кохати проти волі,
Неначе ви́снути в петлі́…
Театр за кожною з вітрин:
Там Карабас вогонь розводить
І в какофонії мелодій
Мальвіну пе́стить Арлекін…
Там зло панує над добром,
Там честь і гідність не в пова́зі
І хіть там – квіткою у вазі,
А совість – п’яна під столом…
Там смажить п’явок Дуремар,
Пропив там ключик Буратіно…
І лиш трактирники сумлінно
Свій підраховують навар.
Куди бредеш ти, менестрель?
Де зна́йдеш при́хисток до ранку?
Душа твоя – у рими бранка,
Немов у пензля акварель,
А серце – ніби та струна:
Бринить і калатає кров’ю…
Бажаю стрітися з любов’ю,
Яка буває лиш одна!
Київ, 2024