Тривога?
Вже навіть чай спокій мені не дарує,
І навіть брехня мене не чарує,
І навіть вже сонце нічим не керує,
І розум в тривозі себе катує.
Тривога, вона як тінь, то є, то немає,
Тривога, мов вітер, що шепоче і грає,
Тривога в мені тихо плаче і зникає,
Тривога у серці, мов дух, промовляє.
Я - тривога, що в серці живе та не вщухає,
Я - тінь, що зранку до ночі тебе лякає,
Я - вітер холодний, що душу трезає,
Я - голос у темряві, що страх навіває.
Та я не боюсь, тривога, мов птах,
Вона - мій вогонь і мій темний знак,
Я звикла до неї, хоч серцю не так,
Без неї - не я, без неї - ніяк.