Зоряні жнива
Знов кінця добігає літо,
Як бажання, що не збуло́ся…
Золоти́ться у полі жито,
Обважні́ло зерном колосся.
І жниву́є щербатий місяць
На серпневому небосхилі,
І снопа́ми сузір’я виснуть,
І впускають зернини стиглі.
А вони у останнім ле́ті
Перед тим, як навіки згаснуть,
Сяйвом променів ділять небо
На нерівні зори́сті па́сма.
От би встигнути загадати, –
Люди кажуть, воно б збулося, –
Попросив би у зорепаду
Врожаї́в для того колосся,
Щоб родили многая літа
На безкрайнім, як пісня, полі
Українські пшениця й жито –
Наші символи щастя-долі.
А коли сам зорею стану
І зірвуся із небосхилу,
Хочу бачити наостанок
Золотаве колосся стигле…
Київ, 2024