Не поспішай...
Не поспішай… І я не буду…
До ранку світ належить нам.
І ми у нім – єдині люди,
Не владні Богові й чортам.
В кімнаті темрява суцільна,
Тож ми руками, мов сліпі,
Голубимося обопільно
У ніжній пристрасті палкій.
Цілую губи, пещу стан твій –
Нічого ласка не мине.
Ще мить – і ти моєю станеш,
У себе впустиш ти мене…
Але стривай! Насолодися
Жагою близькості сповна.
Ми довго будемо любитись,
Та ця миттєвість – лиш одна…
Прийму, кохаючи, від тебе
Дівочий найцінніший дар…
І хай не підглядає небо
За нами полум’ям стожар.
Просяна, 2024