Дихаю
Дихаю, бо вмію, і дихаю, бо можу.
Дихаю, доки йде дощ і пролітає сніг.
Доки Всесвіт прислухається, я прошу
Аби я, як той сніг, падав біля її ніг.
Доки розмоклі, як печиво в каві, ночі,
Не змиють мене в підземелля столиці,
Доти я буду вітром на головній площі
І битиму для неї в її дзвіниці.
Коли буде зима, а повітря дертиме горло,
Я буду її шарфом, що огортає вуста
Коли буде весна, а в її квартирі все змовкло,
Я буду росою на вустах, аби вона ніколи не була сама
Дихатиму, доки боротиму власні страхи
Огортатиму її тепле тіло й грітиму лице
Щоб не згубити його в своїх снігах
Грітиму тебе, бо залишається лиш це
"Я дихаю", - кажу я, - "аби жила вона"
"Я падаю", - каже сніг, - "аби дихав він"
Стільки не вмістить в собі жодна зима
Тож буду поряд скільки матиму сил
Київ, 20.06.2025