Літній дощ у лісі
Від дощу обважніла ліщина,
У дубі́в почорніла кора.
Он вербичка, неначе дівчи́на,
Гордо вітами стан підпира.
До землі лист прибився торішній
І над ним підняла́ся трава –
Так у лісі триває одвічно:
Щось відмерло, а щось ожива.
Птаство в гніздах малечу ховає
Під крильми́ від холодних краплин.
Чистий струмінь води омиває
Пил із листя берез і вільшин...
Дощ стікає донизу з верхів’я
Міріадами крапель дзвінких,
Що під сонцем, неначе сузір’я,
Заблищать в ручаях гомінких.
Десь потому, як дужче пригріє,
Ліс зануриться в сизий туман...
А душа у поета зомліє
І потрапить в любові капкан.
Гаврилівка, 2024